Так, і я туди ж, — до призначення нової амбасадорки України у Болгарії

Хай ця тема вже встигла набити оскомину, але сам факт болгарського агреману для Олесі Ілащук, — ніщо, порівняно з наслідками, які може спричинити.

Можна було б поставитися до кадрової політики Банкової (відомству Кулеби я б дав спокій, оскільки в Україні сучасній усі міністерства можна вважати щонайбільше департаментами ОПУ Єрмака), – так от, можна було б, як частина моїх знайомих по-філософськи шукати аналогії успішних нефахівців на непритаманних їхній освіті посадах. Як от, до прикладу, перекладачка Рита Будінова-Клімова, — амбасадорка Чехії часів Вацлава Гавела у США. Звісно, усілякі аналогії кульгають, бо пані Рита до отримання агреману була знаною діячкою дисидентського руху, а в її помешканні дислокувався чехословацько-американський центр, де творилися основи майбутніх стосунків вільної країни з лідером вільного світу.

Може, з часом ми дізнаємося про неймовірний розквіт економічних, політичних, культурних відносин між Києвом і Софією, і всі нинішні критики пані Ілащук будуть посоромлені та принижені. Але то може, і з часом…

Я абсолютно не схильний до того, аби робити якісь квапливі висновки з приводу дипломатичного статусу вчорашньої сексологині та фахівчині з обробки діамантів. Може, з часом ми дізнаємося про неймовірний розквіт економічних, політичних, культурних відносин між Києвом і Софією, і всі нинішні критики пані Ілащук будуть посоромлені та принижені. Але то може, і з часом…

Наразі ж маємо представницю країни, яка воює, і яка відчайдушно потребує допомоги у цій війні. Місцем виконання її місії є країна, м’яко кажучи, не бідна на арсенали озброєнь, що досі використовуються в Україні, тобто спадщини колишнього СРСР. Ба більше, у Болгарії налагоджене виробництво не тільки військової техніки пізньорадянських зразків, але й запасних частин до неї і, що найголовніше, — боєприпасів. Мені видається, що саме ці обставини мали б братися до уваги під час кастингу серед дипломатів, які мали б посісти там посаду Надзвичайного та Повноважного посла.

У Москві серйозно розглядали цю балканську країну частиною “русского міра”. І небезпідставно. Історично так склалося, що болгари (як, зрештою, й серби та чорногорці) леліють сентимент до Росії після того, як “білий цар” допоміг їм визволитися з османського ярма. І цей сентимент невпинно підігрівався за Совєтського союзу та й опісля – після його краху, — Російською Федерацією

Болгарія – не тільки член НАТО та Євросоюзу. Я досі схильний вважати, що у Москві серйозно розглядали цю балканську країну частиною “русского міра”. І небезпідставно. Історично так склалося, що болгари (як, зрештою, й серби та чорногорці) леліють сентимент до Росії після того, як “білий цар” допоміг їм визволитися з османського ярма. І цей сентимент невпинно підігрівався за Совєтського союзу та й опісля – після його краху, — Російською Федерацією.

Спільність “слов’янських коренів”, православної віри зумовили особливі стосунки Софії та Москви, — за СРСР навіть жартували про Болгарію як 16-у республіку “союзу сестер”.

Як наслідок – купа проросійських партій, які представлені у болгарському парламенті, і купа агентів московського впливу. З цим усім мав би давати раду фаховий та досвідчений дипломат, а не неофітка з геть непрофільними освітою, досвідом та портфоліо.

Певна річ, болгари насамперед образилися. Чисто по-людськи їх можна зрозуміти, бо рівень амбасадорки вочевидь свідчить про рівень ставлення офіційного Києва до країни її призначення.

Але крім образи, маємо вже перші набагато серйозніші висліди. Півсотні депутатів парламенту (від тих же проросійських партій “Відродження” та БСП (соціалісти) звернулися до конституційного суду країни з проханням перевірити рішення Народних зборів про надання військової та військово-технічної допомоги Україні. Є великі підстави очікувати, що КС винесе небажаний для Києва висновок, хоча б тому, що суддею-доповідачем у справі визначено Янакі Стойлова, — ексдепутата парламенту від БСП. І неймовірні зусилля, докладені симпатиками України для того, щоб Болгарія могла активніше допомагати Україні, підуть, м’яко кажучи, коту під хвіст.  

Є великі підстави очікувати, що КС винесе небажаний для Києва висновок, хоча б тому, що суддею-доповідачем у справі визначено Янакі Стойлова, — ексдепутата парламенту від БСП

Заруба, як  кажуть, була таки серйозною. Варто згадати, що одразу після голосування президент Болгарії Румен Радєв (висуванець БСП) прямим текстом звинуватив депутатів у… “розпалюванні війни”.

Нагадаю також, що не так давно, у червні минулого року, прем’єр-міністр країни Кіріл Пєтков закликав навіть не заїкатися про військову допомогу Україні. “Досить порушувати тему зброї для України”, – сказав тоді він. Це при тому, що у Пєткова є всі підстави ображатися на Росію. Саме він ініціював вигнання з країни одіозної послині РФ Елеонори Митрофанової, цілком аргументовано вважаючи, що саме у будівлі на софійському бульварі Драган Цанков плелися інтриги щодо оголошення вотуму недовіри його уряду.

Отож на Банковій мали б розуміти, що призначаючи нового амбасадора у Болгарії, вони ступають на “мінне поле”. А сапери мають відповідні регламенти, беручись за таку складну роботу. І всі процедури там чітко прописані.

У політиці схоже. І секс там теж чітко регламентований. Імпровізації, звісно, вітаються, але з урахуванням ризиків теж.

Про автораІгор Гулик – журналіст, головний редактор сайту “Еспресо.Захід”.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Джерело

Від admin